Дата, яка назавжди змінила наше життя.

У той ранок країна прокинулася від вибухів. Хтось від дзвінка близьких. Хтось від короткого повідомлення «почалося». Повномасштабне вторгнення росії в Україну стало точкою неповернення. З цього дня вже не було «потім» і «якось буде». Було тільки зараз і абсолютна відповідальність.

Сотні тисяч чоловіків і жінок стали до лав Збройних сил. Родини опинилися у тривозі, очікуванні, невідомісті. Дружини захисників, матері, сестри – кожна проживала цю дату по-своєму. Хтось проводжав коханого на фронт. Хтось залишав дім. Хтось одразу включався у волонтерство, бо не міг стояти осторонь.

Ми пам’ятаємо цей день не лише як початок великої війни. Ми пам’ятаємо його як початок великої єдності. Як момент, коли страх не паралізував, а мобілізував. Коли народ обрав гідність, навіть якщо це важко, навіть якщо боляче.

Для нашої організації цей день став початком нового етапу служіння. Підтримка родин військовослужбовців, психологічна допомога, взаємна опора, простір, де можна говорити чесно про втому, біль, надію. Ми вчилися триматися разом. І продовжуємо це робити.

24 лютого – це про втрати. Але це також про незламність.

Про тих, хто боронить.

Про тих, хто чекає.

Про тих, хто допомагає.

Ми пам’ятаємо. Ми підтримуємо. Ми працюємо далі – заради перемоги і життя.

Слава Україні.