Знаєте, що відбувається, коли ми реагуємо на тривогу? Ми одразу дивимося в телефон: який район міста? І автоматично прораховуємо ризики. Якщо це «Шахед» – окей, можна перечекати в коридорі. А якщо летить ракета… ми просто завмираємо в очікуванні. Наче шукаємо якесь безглузде виправдання: «Куди ж вона полетить цього разу, який саме район нашого міста?»

Насправді всі ці наші прорахунки й виправдання – лише спроба заспокоїти власний організм, який перебуває в постійному стресі й у якийсь момент просто каже: «Будь як буде».

Для нас, харків’ян, це щоденне випробування на міцність. Особливо коли ворог настільки близько, що ми іноді чуємо спочатку гучний приліт, від якого здригаються стіни, і лише потім – засоби оповіщення про повітряну тривогу. Це момент повної відсутності контролю, лотерея, де ти беззахисний перед секундами підльоту. Але попри весь цей жах, Харківщина продовжує жити й боротися. І ми, волонтери ГО “Дружини ветеранів”, не зупиняємося ні на мить.

Для нас кожен такий приліт – це не просто страх, це сигнал до дії:

Куди зараз потрібно їхати?

Яку допомогу терміново зібрати?

Кого підвезти, евакуювати чи підтримати ліками та речами прямо зараз?

Чому ми продовжуємо працювати, віддаючи власний час та здоров’я на благо іншим?

Тому що ми маємо величезну підтримку. Ми щиро дякуємо фонду Rememberus.org, особисто Igor Korsunsky, Julia Preshman Korsunsky, Oksana Bondar, за те що продовжуєте надихати нас, допомагати й забезпечувати наші виїзди. А ми, своєю чергою, намагаємося своїми діями мотивувати усіх тих, хто продовжує попри що займатися гуманітарною місією та допомогою. Ми продовжуємо йти вперед. Бо навіть коли летить ракета, і ми не знаємо, що буде в наступну секунду, ми точно знаємо одне: ми залишаємося тут, тримаємося разом і робимо свою справу до самої Перемоги.